eng      укр     

Новини

Законодавча база України

Державні Програми

Епідеміологічна ситуація

Держава у боротьбі з ВIЛ-iнфекцiєю i СНIДом

Донорські організації

ЗМІ про ВІЛ/СНІД

Український Фонд боротьби з ВIЛ-iнфекцiєю i СНIДом

Гостьова книга

На головну сторінку



         



Глобальний Фонд Боротьби зі СНІДом, Туберкульозом і Малярією (Глобальний Фонд)

ФОРМА ЗАЯВКИ

Для використання Секретаріатом Глобального Фонду:

Дата одержання:

Ідентифікаційний номер:

Дана форма складається з трьох частин:

Розділ А включає загальну інформацію про Пропозицію, загальні відомості про необхідні заходи й інформацію щодо критеріїв відбору, включаючи докладний опис Координаційного Механізму Країни.
Розділ В описує деталі Пропозиції, її цілі, порядок контролю за її виконанням й демонстрацію її доповнюючого характеру.
Розділ С описує подробиці, включаючи інформацію про фінансування за кожним компонентом Пропозиції.

Розділ А:
Оглядова інформація

А.1. Країна (регіон): Україна

А.2. Назва Заявки: Подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні

А.3. Вкажіть, саме якому з трьох захворювань адресована дана заявка ВІЛ/СНІД

А.4. Які додаткові результати очікуються від реалізації цієї Пропозиції ?
(Посібник, параграф 8 і доповнення ІІ.
3)Стабілізація епідемічної ситуації з ВІЛ/СНІДу
(зниження темпів приросту кількості ВІЛ-інфікованих, а потім зниження захворюваності на ВІЛ-інфекцію);
зниження рівня ризику в поведінці молоді, подовження терміну життя ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, ослаблення соціальної напруги в суспільстві та негативних наслідків епідемії.

А.4. Загальна сума фінансування за рахунок коштів Глобального Фонду: (у US$, по роках)

Компоненти

Рік 1
Бюджет

Рік 2

Рік 3

Рік 4

Рік 5

 

Компонент 1

2 500 000

3 650 000

5 450 000

5 000 000

3 410 000

20 010 000

Компонент 2

522 600

1 372 411

1 901 061

1 900 411

1 951 061

7 647 544

Компонент 3

5 561 000

10 217 000

17 190 000

16 904 000

11 663 000

61 535 000

Компонент 4

450 700

696 500

583 000

590 000

640 000

2 960 200

Загальна сума

9 034 300

15 935 911

25 124 061

24 394 411

17 664 061

92 152 744

А.5. Тягар захворювання
Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні були зареєстровані в 1987 р., коли почалися скринінгові дослідження населення на антитіла до ВІЛ. На кінець року було виявлено 6 ВІЛ-інфікованих громадян України і 75 іноземців, які, відповідно до чинного тоді законодавства, підлягали депортації. Щорічні числа зареєстрованих ВІЛ-інфікованих іноземних громадян до 1994 року мали чітку тенденцію до зниження, а громадян України коливалися від 6 до 40. Поширення ВІЛ до 1994 року (включно) можна характеризувати як повільне. Домінуючим шляхом передачі був статевий, переважно гетеросексуальний. Співвідношення виявлених ВІЛ-позитивних чоловіків і жінок було практично рівним. Усього за цей період зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих громадян України.

Наприкінці 1994 року були виявлені перші випадки ВІЛ-інфекції серед ін'єкційних споживачів наркотиків, які мешкали у м. Миколаєві. На початку 1995 р. було повідомлено про реєстрацію ВІЛ-позитивних споживачів наркотиків у м. Одесі. В подальшому кількість зареєстрованих ВІЛ-позитивних споживачів наркотиків стала збільшуватись в геометричні прогресії.

В епідемічний процес залучалися представники цієї уразливої групи з інших областей, і в 1997 р. не залишилося жодного регіону країни, де б не були зареєстровані випадки ВІЛ-інфекції.

За даними статистики, найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих було офіційно зареєстровано в 1997 р. (8934 осіб). За останні роки продовжується поширення ВІЛ-інфекції в Україні. Порівняно з 2000 р. показник захворюваності на ВІЛ в 2001 р. збільшився з 12,5 до 14,2 на 100 тис. населення. Взагалі від початку епідемії з 1987 р. зареєстровано понад 43 тис. ВІЛ-інфікованих, що складає 88,5 на 100 тис. населення. Разом з тим за даними сероепідеміологічного моніторингу виявлено 77 тис. ВІЛ-інфікованих (156,2 на 100 тис.). Слід зазначити, що за оцінками фахівців ЮНЕЙДС реальні масштаби епідемії можуть бути значно більшими і кількість ВІЛ-інфікованих сягати 280 тис., тобто близько 1% дорослого населення. Поширення ВІЛ-інфекції у регіонах України нерівномірне. Найбільше уражені регіони, розташовані на сході і півдні країни. Важливо відзначити, що саме схід і південь України лідирують за кількістю споживачів наркотиків, а також за рівнем захворюваності на гепатит В - хворобу, що має аналогічні з ВІЛ-інфекцією шляхи передачі. Найвищий рівень захворюваності за даними 2001 р. відмічається в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, м. Севастополі та Автономній Республіці Крим від 36 до 24 на 100 тис. населення. У цьому регіоні сконцентровано 72 % загальної кількості ВІЛ-інфікованих в Україні.

Як і в минулі роки, переважає парентеральний шлях передачі інфекції серед ін'єкційних споживачів наркотиків. Разом з тим, в деяких регіонах, зокрема в Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим, збільшується кількість випадків передачі ВІЛ гетеросексуальним шляхом. На 21 % зросла кількість дітей народжених ВІЛ-інфікованими матерями з 737 у 2000 р. до 937 у 2001 р. Отже на сьогодні в Україні мають місце три шляхи поширення ВІЛ-інфекції: парентеральний, статевий та від матері до дитини.

Свідченням подальшого погіршення епідемічної ситуації є підвищення відсотка зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції серед донорів крові (від 0,06 % у 1997 році до 0,08% у 2001 р.); серед хворих венеричними хворобами (від 0,5 % до 0,76 %); осіб, що мали багато сексуальних партнерів (від 0,55 % до 0,89 %); вагітних (від 0,09 % до 0,22 %, в деяких регіонах - 0,4%).

Вважаємо, що наведені вище цифри свідчать також і про те, що ВІЛ-інфекція все інтенсивніше поширюється від споживачів ін'єкційних наркотиків на інші групи населення.

За даними Європейського Центру епідеміологічного моніторингу за СНІДом, рівень інфікування осіб, які побажали стати донорами, в Україні є найвищім у Європейському регіоні ВОЗ. Це є непрямим свідченням лідерства України за рівнем поширеності ВІЛ серед населення в цілому.

Ще однією ознакою початку "переходу" ВІЛ-інфекції в загальну популяцію є зниження частки ВІЛ-позитивних осіб, які споживають ін'єкційні наркотики, серед всіх ВІЛ-інфікованих. У 1997 р. їхня частка складала 83,4%, у 1998 р. - 76,6%, у 1999 р. - 64,7%, у 2001 р. - 56,6%.

Більш демонстративним свідченням швидкого розвитку епідемії в Україні є статистика щодо хворих і померлих від СНІДу, кількість яких в останні роки різко зростає.

В 1997 році захворіло на СНІД 189 дорослих і 4 дитини, померло від СНІДу 82 дорослих і 4 дитини; в 2001 році захворіло на СНІД 837 дорослих і 30 дітей, померло від СНІДу 462 дорослих і 11 дітей.

Таким чином, розповсюдження ВІЛ/СНІДу набуло епідемічного характеру з 1995 року і відбувається за класичною схемою:

  • перша хвиля, найагресивніша, охопила споживачів ін'єкційних наркотиків;
  • друга, повільна, але масова, формується за рахунок осіб, що інфікувались статевим шляхом, передусім - сексуальних партнерів наркоманів;
  • третя - є наслідком двох попередніх, поширюється серед дітей, які народились від ВІЛ-інфікованих матерів.

А.6. Економічна ситуація
З моменту отримання Україною незалежності в 1991 році, економічні показники країни і добробут населення постійно знижувалися аж до 1999 року. Валовий внутрішній продукт (ВВП) неухильно скорочувався високими темпами і досяг рекордного падіння на 23% у 1994 році, на 14 і 12 % у 1993 і 1995 роках, на 10% у 1996 році.

Причиною негативних тенденцій в економічному і соціальному розвитку були труднощі перехідного періоду до ринкової економіки, розрив економічних зв'язків із традиційними економічними партнерами, в основному з країнами колишнього СРСР, становлення української державності і створення нової законодавчої бази молодої держави. Перераховані вище негативні фактори були поглиблені спадщиною економічної і соціальної політики СРСР у відношенні України.

Спад економічного розвитку й істотне погіршення матеріального становища українців привели до значного зниження народжуваності з 630 тисяч у 1991 році до 385 тисяч у 2000 році та зменшенню середньої тривалості життя чоловіків і жінок відповідно з 64 і 74 років у 1991 році до 62 і 73 років у 2000 році, що в остаточному підсумку, обумовило скорочення населення України з 52 мільйонів чоловік у 1991 році до 49 мільйонів у 2000 році. Природний негативний приріст населення виріс з -39 тисяч чоловік у 1991 році до -373 тисячі чоловік у 2000 році. Істотно зросло безробіття. Якщо в 1995 році коли почалася реєстрація населення без працевлаштування, на обліку стояло 141 тисяча працездатних громадян, то в 2000 році тільки на біржах праці було зареєстровано 1.15 мільйона чоловік. Необхідно також приймати до уваги те, що реальні цифри прихованого безробіття набагато вищі ніж офіційні.

Економічний занепад у країні привів до вкрай негативних суспільних наслідків. Істотно зменшилась кількість зареєстрованих шлюбів: з 493 тисяч у 1991 році до 274 тисяч у 2000 році, при практично незмінній кількості зареєстрованих розлучень (200 тисяч у рік). Різко зросла кількість людей, що вживають наркотики, що займаються наданням платних сексуальних послуг, особливо серед молоді, виросла кількість осіб без визначеного місця проживання та безпритульних дітей. Значно знизився рівень медичного обслуговування населення. Усе це разом привело до того, що за індексом розвитку людського потенціалу Україна посідає 74 місце у світі серед 162-х країн. За індексом ВВП на душу населення, який є складовою індексу розвитку людського потенціалу, Україна займає лише 93 місце.

Проте Україна має високий потенціал розвитку саме завдяки наявності в країні висококваліфікованої робочої сили та високому рівню освіти. Рівень грамотності населення України складає близько 100 відсотків, у країні діє близько тисячі вищих навчальних закладів, що щорічно випускають близько 400 тисяч висококваліфікованих фахівців. Незважаючи на труднощі та негативні наслідки перехідного періоду, Україна змогла в 1999 і 2000 роках переломити спад економічного розвитку і завершити створення законодавчої й економічної бази для довгострокового розвитку.

До найбільш вагомих результатів потрібно віднести формування основних підвалин ринкової економіки - грошової, фінансової, платіжної, податкової, митної та банківської систем. Триває активне реформування відносин власності. Частка підприємств недержавного сектору сягнула 80 відсотків від загальної кількості, на них припадає майже 75 відсотків від усього обсягу промислового виробництва. Про масштаби і соціальну спрямованість аграрної реформи свідчать такі дані: власниками землі стали близько 6,5 млн. селян, їм безоплатно передано 26,5 млн. гектарів угідь. На приватній основі виробляється вже практично вся аграрна продукція і її обсяги зростають протягом 2000 - 2002 років. У 2001 році зібрано 40 млн. тон зерна проти 27 млн. у минулому.

Системна і послідовна робота у ринковому трансформуванні економіки дає й інші довготривалі результати. П'ятий рік у цій сфері зростають позитивні тенденції, які стали особливо вагомими у 2000 та 2001 роках. Валовий внутрішній продукт зріс на 5.9 відсотка у 2000 році та на 9 відсотків у 2001 році і склав приблизно 42 мільярди американських доларів чи 857 американських доларів на душу населення. У 2001 році промислове виробництво збільшилось на 16 відсотків, обсяги будівельних робіт - на 12 відсотків. Причому особливо високими темпами розвиваються харчова, легка, деревообробна промисловість та інші галузі, які зорієнтовані на насичення споживчого ринку. На 21,7 відсотка зросло виробництво у машинобудівній галузі. Джерелом і рушієм позитивної економічної динаміки дедалі більше стають інтенсивні чинники. Зокрема, продуктивність праці підвищилася у 2001 році на 22 відсотки. Тенденція росту ВВП спостерігається і у поточному 2002 році.

Протягом 2000 та 2001 років Україна має практично бездефіцитний бюджет. Фінансова система пройшла складний шлях від глибокої гіперінфляції до міцної національної грошової одиниці. У 2001 році темпи інфляції склали 4,5 відсотка. Значно скорочено зовнішню заборгованість держави. Впродовж останніх двох років вона фактично не користувалася позиками міжнародних фінансових інститутів.

З початку 2001 року помітно пожвавилася інвестиційна діяльність. Приріст інвестицій в основний капітал у 2001 році склав понад 25 відсотків, що майже утричі перевищує темп зростання ВВП.

У 2001 році зовнішній товарообіг зріс на 12,2 відсотка. Україна має позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке складає 2,4 мільярда доларів.

Поступово долається нестабільність законодавства, на що чи не найбільше скаржилися іноземні інвестори. Прийнято Кримінальний, Бюджетний та Земельний кодекси, більшу частину Цивільного кодексу. До кінця 2002 року повинні бути прийняті Митний та Податковий кодекси, які розглянуто вже у другому читанні. Радикальна податкова реформа спрацює на підвищення конкурентоспроможності національної економіки, сприятиме зменшенню обсягів її тінізації, а також легалізації законно зароблених доходів і протидії відмиванню капіталів. Водночас, це і вагомий чинник підвищення інвестиційної привабливості української економіки.

Україна вступила у період, коли позитивні зміни в економіці вже почали позначатися на соціальній сфері, на умовах життя та добробуті людей, їхніх настроях і самопочутті. У 2001 році, вперше за останнє десятиріччя, спостерігається зростання реальних доходів населення: з початку 2001 року вони збільшилися майже на 9 відсотків; реальна заробітна плата зросла на 20,4 відсотки і складає приблизно 72 американських долара на місяць. Почав підвищуватися і рівень зайнятості населення, майже відсутня заборгованість приватних підприємств та державних установ по заробітній платні.

Проте незважаючи на позитивні зміни в економічному розвитку, наслідки занепаду у 90-ті роки ще довгий час будуть украй негативно позначатися на суспільстві в силу великої інертності соціальних процесів.

А.7. Політичні зобов'язання
(Внесок держави у фінансування Пропозиції, державні витрати на охорону здоров'я, існування підтримуючих національних програм, чи інші показники).(Посібник, параграф 6)

Витрати на охорону здоров'я у 2001 році становили 5443,9 млн.грн., або 1027,1 млн.$, що складає 45% від реальної потреби і 2,7% від ВВП. Витрати на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя у 2001 році становили 101 грн., або 19,1$. Охорона здоров'я в Україні майже повністю фінансується із державного бюджету, частка якого становить 82%. Решту забезпечують позабюджетні надходження.

Підкреслюючи необхідність вишукування механізмів покращання охорони здоров'я та реального впливу на поширення ВІЛ-інфекції та туберкульозу, Президент України Л.Кучма у своєму Посланні до Верховної Ради України "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000 - 2004 роки" та "Про основні напрями бюджетної політики на 2002 рік" поставив перед Урядом завдання щодо збільшення видатків та поліпшення структури використання фінансових ресурсів, які спрямовуються на розвиток охорони здоров'я, і в тому числі на боротьбу з такими хворобами, як СНІД і туберкульоз.

На сьогодні в Україні прийнято Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"; протягом 2000 - 2001 років Президент України підписав укази "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу", "Про оголошення в Україні 2002 року Роком боротьби зі СНІДом", "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом".

У 2001 році Кабінетом Міністрів України прийнято четверту за роки незалежності (з 1991 року) Програму профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 роки. Основоположними принципами Програми є:

  • По-перше: визначення проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу одним із пріоритетів держави у галузі соціального розвитку та охорони здоров'я;
  • По-друге: забезпечення міжвідомчого підходу до реалізації профілактичних заходів;
  • По-третє: адресність заходів з визначенням уразливих щодо інфікування ВІЛ груп, увага до забезпечення медико-соціальної допомоги людям, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Програмою передбачається цільове фінансування заходів з наступних джерел: загальнодержавний бюджет, регіональні бюджети, кошти громадських, благодійних та міжнародних організацій. Згідно Програми в 2002 році внесок Уряду має бути $7,4 млн., а в 2003 - $8,3 млн. (не рахуючи людських ресурсів).

В Національних програмах профілактики СНІДу в Україні, що були прийняті у попередні роки, було започатковано пріоритетну стратегію профілактичних втручань. Виконання вказаних програм завершилось створенням в Україні вітчизняного виробництва одноразових шприців та іншого медичного інструментарію, латексної продукції. Виробництво сучасних діагностичних препаратів повністю забезпечує потреби країни у вітчизняних тест-системах на антитіла до ВІЛ і збудників інших опортуністичних інфекцій. Сформовано мережу діагностичних лабораторій для контролю за якістю донорської крові при станціях переливання крові (55) та для обстеження осіб з груп ризику (69), мережу регіональних центрів профілактики СНІДу (28), кабінетів довіри (127), організовано надання спеціалізованої стаціонарної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію та СНІД.

У цей же період було розпочато наукові розробки з проблем СНІДу, накопичено досвід профілактичних втручань, зокрема в групах підвищеного ризику інфікування ВІЛ, налагоджена співпраця з неурядовими та міжнародними організаціями (близько 100), що працюють в сфері протидії поширенню ВІЛ/СНІДу в Україні.

А.8. Зв'язок з існуючими програмами
(Який зв'язок існує між цією Пропозицією та іншими програмами, наприклад Національною Програмою охорони здоров'я, Стратегією боротьби з Бідністю, Секторними Програмами. Додати їх копії в супровідній документації, позначивши їх як Доповнення 1)

В Україні, крім Програми профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 роки, діє декілька загальнодержавних програм, які мають відношення до подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні та її наслідків. Комплексна програма забезпечення реалізації подолання бідності на 2002 - 2009 рр., затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2001 р. № 1712, Мета Програми полягає у зменшенні масштабів бідності, підвищенні рівня життя населення, а також наданні заходам щодо подолання бідності в умовах ринкової економіки упереджувального характеру. Програмою передбачається, зокрема, завершення реформування системи соціального захисту, запровадження системи медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі, здійснення у повному обсязі фінансування видатків, передбачених на виконання національних програм боротьби із СНІДом та туберкульозом.

Міжгалузева комплексна програма "Здоров'я нації" на 2002 - 2011, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 14. Ця Програма спрямована на задоволення потреб населення в охороні його здоров'я, забезпеченні прав громадян на якісну і доступну медико-санітарну допомогу, створення умов для формування здорового способу життя. Також передбачаються заходи щодо профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, забезпечення медичних установ одноразовим інструментарієм.

Національна програма "Репродуктивне здоров'я 2001-2005", схвалена Указом Президента України від 26 березні 2001 № 203/2001. Програмою передбачено, зокрема, здійснення заходів щодо профілактики захворювань, які передаються статевим шляхом та профілактики передачі ВІЛ-інфекції від матері дитині. Програма розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1403. В програмі передбачаються заходи щодо інфекційної безпеки донорської крові, в тому числі у відношенні ВІЛ-інфекції.

А.9. Опис Координаційного Механізму Країни (КМК)
1. Назва КМК: Урядова комісія з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом
2. Дата створення існуючого КМК: 07.02.2001 р.
3. Організаційна структура: окрема Урядова комісія підпорядкована Кабінету Міністрів України та очолювана віце-прем'єр-міністром України
4. Частота засідань: щоквартально, але за потреби частіше. В 2001 році проведено 5 засідань, в 1 кварталі 2002 -2 засідання
5. Основні функції та обов'язки КМК:

Основними завданнями Комісії є:

  • Визначення пріоритетних напрямів профілактики, діагностики, лікування та фундаментальних досліджень з проблем ВІЛ/СНІДу;
  • Розроблення комплексу стратегічних заходів і програм протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, забезпечення реалізації цих заходів і програм;
  • Контроль за виконанням відповідних державних програм;
  • Координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, пов'язаної з протидією ВІЛ/СНІДу;
  • Інформування Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міжнародної спільноти і населення України про ситуацію з ВІЛ/СНІДом в Україні, стан боротьби з цим захворюванням.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань:

  1. готує на основі міжнародних договорів пропозиції щодо участі представників України в нарадах, симпозіумах, конференціях та інших заходах з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом, сприяння співробітництву з міжнародними організаціями та відповідними органами іноземних держав з метою активізації спільних зусиль та вивчення досвіду їх роботи із зазначених питань;
  2. сприяє процесу адаптації національної нормативно-правової бази з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом до міжнародних норм;
  3. організовує наукове, експертне-аналітичне та інформаційне забезпечення реалізації заходів і програм протидії ВІЛ/СНІДу;
  4. вживає заходів до залучення інвестицій для активізації боротьби з ВІЛ/СНІДом;
  5. сприяє поліпшенню соціальної, психологічної і медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД;
  6. контролює проведення державного моніторингу поширення ВІЛ-інфекції;
  7. вносить в установленому порядку Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо розв'язання нагальних проблем ВІЛ/СНІДу і механізму взаємодії органів виконавчої влади всіх рівнів у сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом, а також щодо розподілу коштів і матеріально-технічних ресурсів, спрямованих на здійснення заходів протидії ВІЛ/СНІДу;
  8. здійснює контроль за виконанням міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади зобов'язань України, передбачених міжнародними договорами з питань боротьби з ВІЛ/СНІДом.

6. Основні стратегії для підвищення ролі і функції КМК протягом наступних 12 місяців:

  • Розвиток можливостей Урядової комісії з питань боротьби з ВІЛ/СНІД, Міністерства охорони здоров'я та інших зацікавлених органів в сфері керівництва та управління Програмою з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІД, її моніторингу й оцінки;
  • Розробку механізмів моніторингу та звітності, що дало би можливість Уряду звітувати щодо поступу у досягненні багатьох цілей, задекларованих спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН;
  • Дослідження епідемічної ситуації з ВІЛ/СНІД в Україні;
  • Обмін досвідом та найкращими здобутками практики між різними регіонами України, з іншими країнами, де діють ефективні програми управління та профілактики ВІЛ/СНІД.

А.10. Вкажіть загальну кількість членів і склад КМК:

  • Люди, що живуть із ВІЛ/СНІД - 3
  • Громадські та благодійні організації - 5
  • Приватний сектор - 2
  • Академічний/освітній сектор - 5
  • Урядовий сектор - 20
  • Міжнародні організації - 10
  • Усього - 45

А.11. Підписи:
Члени Координаційного Механізму Країни ставлять підписи нижче з метою підтвердження даної заявки. Підтвердження даної заявки не накладає ніяких фінансових (чи правових) зобов'язань з боку агенції-партнера чи окремої особи :

Підпис,
Голова Координаційного Механізму Країни:


Ім'я Голови і контактна інформація:
Семиноженко_Володимир_Петрович,
_Віце-прем'єр-міністр України_

Підписи Членів КМК

Агенція/Організація

Ім'я/Посада

Дата

Підпис

Міністерство охорони здоров'я України

Москаленко В.Ф.Міністр

 

 

Міністерство охорони здоров'я України

Бобильова О.О.Головний державний санітарний лікар

 

 

Міністерство освіти і науки України

Науменко Г.Г.Заст. Держсекретаря

 

 

Міністерство фінансів України

Юшко І.О.Міністр

 

 

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України

Шлапак О.В.Міністр

 

 

Міністерство закордонних справ України

Моцик О.Ф.Заст. Держсекретаря

 

 

Державний комітет України у справах сім'ї та молоді

Драпушко Р.Г. Перший заст. Голови

 

 

Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України

Павлюк С.Заст. Голови

 

 

Державний департамент України з питань виконання покарань

Пташинський О.Б.Перш. Заст. Голови

 

 

Академія медичних наук України

Міхньов В.А.Вчений секретар

 

 

Український центр профілактики і боротьби зі СНІДом

Щербінська А.М.Директор

 

 

Товариство Червоного Хреста України

Хабарова А.М. Викон. Директор

 

 

Представництво ООН в Україні

 

 

Об'єднана програма ООН СНІД

Даглас Гарднер

 

 

Світовий Банк

Грегорі Єджейчак

 

 

Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД

Жовтяк В.

 

 

Агентство міжнародного розвитку США

Крістофер Краулі

 

 

Міжнародна організація "Лікарі без кордонів"

Йост ван дер Мейєр

 

 

Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу

О. Пурік

 

 

Британська рада

Віна Лакхумалані

 

 

Фонд профілактики хімічних залежностей та СНІДУ

Підлісна Н.Б.

 

 

АТЗТ ДіаПроф Мед

Шевчук О.А.

 

 


А.12. Якщо в Секретаріаті Глобального Фонду виникнуть питання, просимо звертатися:

Ім'я: Ценілова Жанна Валентинівна

Телефон:
+ 38 |044| 253-52-71

Факс:
+ 38 |044| 253-61-65

E-mail:
tsenilova@moz.gov.ua

Посада/Адреса: начальник Управління міжнародних зв'язків Міністерства охорони здоров'я України Україна



Закачати файл у
форматi Word

Zeema Studio